Софія Лепех поєднує навчання на факультеті журналістики та юридичному факультеті. У 2018 вона здобула ступінь бакалавра на факультеті журналістики, а через рік вступила не лише на магістратуру факультету журналістки, але й на юридичний факультет Інституту післядипломної освіти. Зараз вона продовжує навчання і готова поділитися з майбутніми вступниками цікави досвідом та історією свого вибору.
Про себе
Чи можна вважати професіоналом того, хто здобув славу, честь та успіх? Думаю, багато хто мріє підкорити вершину популярності та розуміючи, що це нелегко, все одно, йде своїм шляхом. Зовсім не варто розчаровуватися, якщо вас випереджають ваші колеги. Навпаки, робіть все для того, щоб робота приносила задоволення, а не славу. Саме цим займаюсь і я: закохана у свою професію, не бігаю за славою, але вперто вдосконалююсь, навіть, якщо не легко. А, повірте мені, бажання залишити все буває.
Мене звати Софія Лепех і я журналіст. Моя Alma Mater – це факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Я не розповім вам як здати заліково-екзаменаційну сесію і не хвилюватись, не напишу лайфхаки як списати чи навіть втекти з пар. Цього ви навчитеся самі. Студентські роки у стінах університету пройшли настільки весело і динамічно, що забути їх неможливо. А пізніше півтора магістерські та незабутні роки навчання на юридичному факультеті, та спочатку сідайте зручніше в мою машину часу, я завезу вас у своє дитинство.
Вибір професій
Я виросла в сім’ї юристів, ба більше, обох випускників університету Франка. Тому в шість років я вже знала, що таке юридична особа та чим вона відрізняється від фізичної особи. Ніколи собі уявити не могла, що в 11 класі я стукну кулаком по столі перед батьками та подам документи для вступу на
факультет журналістики. Про що, ні на мить, не шкодую.
Ще під час навчання, я працювала у прес-центрі Студентської ради Львова, пізніше на радіо “Незалежність”, ну, і хто би міг подумати, навіть, у поліції. Не питайте яким вітром мене занесло в протилежний напрямок, бо відповіді сама не знаю. Напевно, доля вносить свої корективи в моє життя.
Під час двох років у Головному управлінні національної поліції Львівської області, я вирішила здобути ще одну освіту – юридичну і, не зраджуючи сімейним традиціям, вступила в той же університет. Навчання на двох факультетах поєднувала разом із роботою: бігати з одного факультету на інший, а пізніше, на роботу, ставало все важче. Приходячи додому, падала з ніг і згадувала цитату П’єра Буаста: “Освіта – скарб, праця – ключ до нього”.
Кажуть, азартні люди небезпечні, але є й плюси. Мій азарт у тому, що, маючи дві повні вищі освіти, задумуюсь над здобуттям третьої, та можливо таки її отримаю. Моя мрія здобути освіту державного управлінця. Варто чи ні – час покаже. Мені є до чого прагнути, рости та вдосконалюватись. Я добре розумію, що своє місце під сонцем шукаю і досі. Я знаю, що хочу стати, як і мій батько, письменником, тому вперто йду до своєї мети. Та перш, ніж стати майстром пера, він пройшов не одну тернисту дорогу, а це мені, юній журналістці, дає ще більше впевненості в своїх силах.
Якщо порівнювати мене в школі та в університеті, то це дві різні людини: від закомплексованої учениці я виросла до впевненої в собі студентки. Університет відкрив у мені ораторські та організаторські здібності, а ще виховав у мені відповідальність, адже була старостою групи. Вже на першому
курсі в мене з’явилась мрія стати викладачем, а тодішній декан факультету журналістики, Присяжний Михайло Павлович, сказав, що у мені присутній комплекс відмінниці, якого я на старших курсах позбудусь. Не позбулась, але до навчання стала ставитися легше, хоч і не менш серйозно.
Поради вступнику
Мій любий вступнику, перед тобою відчиняються двері багатьох університетів нашої країни, але вибирай серцем той виш, який дасть тобі можливість себе розвивати. Знаю, що ці слова можна розкритикувати, але саме так вибирала я. Ти не пошкодуєш, якщо вступиш на журналістику чи юридичний, бо після того як триматимеш у руках два дипломи згадуватимеш посвяту в журналісти на Алтайських озерах у Львові, екватор лекції в професора Лизанчука Василя Васильовича та, навіть, у Лубковича Ігора Маркіяновича. Ти згадуватимеш, як ночами вчив кримінальне та цивільне право і все одно їх не склав. У твоїх спогадах закарбуються слова: “Ну поставте, будь ласка, хоч трійку”. Хоча, дам тобі пораду: не здавайся та не обмежуй себе задовільними оцінками! Знаю по собі, вчитись на відмінно складно, але це можливо!